У статті зроблений огляд основних теоретичних праць, у яких аналізується питання функціонування терміна «мікротопонім». Неоднозначність визначення й трактування зумовлена недостатнім опрацюванням термінологічного апарату ономастичної науки. Однак дослідження регіональної мікротопонімії набуває особливої ваги, оскільки не тільки збагачує українську ономастику новим, цінним матеріалом, але й сприяє поглибленню теоретико-методологічних засад вивчення назв мікрооб’єктів та є актуальним під час подальшого аналізу онімів. В українській ономастичній науці є низка праць, присвячених дослідженню назв мікрооб’єктів окремих регіонів. Зокрема Є. О. Черепанова вивчала мікротопонімію Чернігівсько-Сумського Полісся, Я. О. Пура – Рівненщини, Н. І. Лісняк – Західного Поділля, О. І. Михальчук – Підгір’я, Н. В. Сокіл – Сколівщини, В. Ф. Баньоі – басейну річки Уж, О. В. Заінчковська – південно-східного Поділля, О. І. Проць – півночі Львівської області, Р. О. Ляшенко проаналізував мікротопоніми Кіровограда, в історичному аспекті мікротопонімію Чернівецької області опрацював І. Г. Чеховський. Для мікротопонімів характерний тісний зв’язок з апелятивною лексикою, обмежена сфера вживання та функціонування, неофіційність і нефіксованість, передача внаслідок безпосередньої усної комунікації, утворення на базі діалектної лексики, варіативність. Вони виникають унаслідок стихійної народної творчості й не піддаються адміністративному впливу.