У статті йдеться про постать Лесі Українки в сучасній книзі. З’ясовано, що суч асна книга – це опосередковане трактування Лесі Українки через мову її художніх творів, епістолярію; це акцентування, що ламає певні стереотипи щодо поетки та показує суспільні запити. Богословська екзегеза дає підстави стверджувати, що Леся Українка глибово вірить, вона – апологет християнства; що поетка – зболений мислитель, який євангельські сюжети накладає на власну драму, на власний екзистенційний досвід, виражаючи часом так свою самотність, хоча відчуває себе пророчицею у своїй культурі – культурі розквіту людини в середовищі життя, а не смерті; що феміністичні погляди радше виявилися пошуками гармонії, а не розлому. Суголосні акценти розставлено і в художньому романі про Лесю Українку.