Автор досліджує проблематику втілення принципів трудового права під час воєнного стану. Автор зауважує, що українське законодавство про працю в період воєнного стану переважною мірою витримано в дусі провідних принципів трудового права, особливо в частині втілення принципів свободи і рівності праці, заборони використання примусової праці та дискримінації у сфері трудових відносин, забезпечення права кожного вільно розпоряджатися своїми здібностями до праці та обирати вид діяльності, забезпечення права на охорону здоров’я в процесі праці. За вольовим наповненням автор розділяє працю в умовах воєнного стану на вільну, необхідну та примусову. Вільна праця в умовах воєнного стану реалізується на підставі традиційного трудового договору без додаткового юридичного впливу на волю працівника. Необхідна праця проявляється у волонтерській діяльності, котра відповідає викликам воєнного стану, заохочується суспільством і державою. Примусова праця в умовах воєнного стану передбачає появу в громадянина обов’язків у сфері праці, які він має виконувати відповідно до законодавства під певним нормативним тиском. Автор наголошує, що найбільш важливим є те, щоб законодавчі підстави застосування примусової праці під час воєнного стану були виваженими й не суцільними, мали вузьку сферу використання й конкретне вираження. На переконання автора, втілення таких важливих принципів трудового права як забезпечення права на винагороду за працю та забезпечення функціонування механізму соціального партнерства потребують законодавчого доопрацювання для забезпечення виконання соціальної місії і функцій трудового права. Автор пропонує внести доповнення до Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" відносно заборони зупиняти положення колективного договору, що стосуються питань оплати та охорони праці.