Research indexJournal article
ЗАГУБЛЕНИЙ КОМПОЗИТОРСЬКИЙ ТАЛАНТ ОЛЬГИ ОЛЬШАНЕЦЬКОЇ КРІЗЬ ПРИЗМУ ЧАСУ
Maychyk
Музичне мистецтво і культура1 Jan 2022Open access
NobleIDark:/48914/w1/20260526/52F98648DOI10.31723/2524-0447-2022-35-2-1
ЗАГУБЛЕНИЙ КОМПОЗИТОРСЬКИЙ ТАЛАНТ ОЛЬГИ ОЛЬШАНЕЦЬКОЇ КРІЗЬ ПРИЗМУ ЧАСУ
Maychyk · Музичне мистецтво і культура · 2022
NobleIDark:/48914/w1/20260526/52F98648DOI10.31723/2524-0447-2022-35-2-1
Abstract
Мета статті – окреслення еволюції творчих здобутків маловідомої постаті О. Ольшанецької в контексті проблеми досягнення композиторського професіоналізму українською жінкою в першій половині ХХ століття. Методологія дослідження спирається на міждисциплінарність, а саме, взаємодію музикознавчих та історико-соціологічних джерел. Використано загальнонаукові методи системного аналізу, порівняння та узагальнення, а також музикознавчий і історико-культурний методи. Наукова новизна полягає у вивченні впливу історичних і особистісних обставин на жіночу музичну творчість та національних соціокультурних «кліше» на долю жінки; у подоланні «білих плям» національної культури, зокрема, у висвітленні здобутків забутої персоналії; у здійсненні порівняльного аналізу музичної мови двох циклів фортепіанних прелюдій О. Ольшанецької, написаних у різний час (1947–1948 і 1956–1957 рр). Висновки. На основі аналізу циклів прелюдій і узагальнення наразі обмеженої інформації про життя й творчий шлях піаністки й композиторки О. Ольшанецької можна стверджувати, що її фортепіанний доробок варто розглядати крізь призму часу на стику аматорства та професіоналізму. Порівняння циклів доводить суттєвий прогрес у компонуванні. Якщо Ф. Шопен і В. Барвінський у прелюдійних циклах частково орієнтувалися на народно-національний ідіом, то Ольшанецька більше орієнтувалася на спільні загальноєвропейські традиції та надбання. Фольклор переосмислювався нею лише як знак епіки. Прелюдії стали свідченнями пошуків індивідуалізованого виразу в популярному жанрі, що не детермінує авторів жодними канонами. Порівняння циклів доводить суттєвий прогрес, а саме, помітне зростання рівня композиторського письма впродовж майже десяти років праці й намагання «не повторюватися», а, навпаки, запропонувати широкий спектр емоційно-образних, структурно-семантичних і концептуально-стильових рішень. Усе ж подекуди проглядає певна невикінченість окремих п’єс (метроритмічні та ладогармонічні хиби), що пояснюється браком професіоналізму через незавершення композиторської освіти та соціально-історичними й особистісними причинами.