Пропонована стаття містить результати цілісного аналізу складних слів-іменників української мови, зафіксованих у популярних загальномовних російсько-українських перекладних словниках початку ХХ ст. (зокрема 1918–1933 рокiв): «Словнику московсько-українському» (1918 р.) Віктора Дубровського, «Російсько-українському словнику» (1918 р.) Сергія Іваницького та Федора Шумлян-ського й академічному «Російсько-українському словнику» (1924–1933 рр.) за редакцією Агатангела Кримського та Сергія Єфремова. Виконати комплексне дослідження складної субстантивної лексики допомогли цифрові лекси-кографічні системи, створені на основі перерахованих вище паперових словників (оцифрованих копій), та побудована іменникова база даних. Складні номінації, особливо іменники, досить поширені в українській мові початку ХХ століття. Разом у трьох аналізованих словниках їх нараховується близько шести тисяч. Зі створеної іменни-кової бази даних було відібрано всі складні слова-іменники, досліджено способи їх творення, вияв-лено й описано поширені тематичні групи. Найбільше, за нашими спостереженнями, у проаналізованому матеріалі нараховується іменників, що постали внаслідок основоскладання, або композиції (чистого та змішаного), менше – словоскла-дання, або юкстапозиції. Порівняно небагато ми виявили складноскорочених субстантивів – абре-віатур, нечасто трапляються й зрощення. Щодо тематичних груп, то найпоширенішими в дослі-джуваних словниках є такі групи: 1) назви осіб (яка поєднує ще низку підгруп); 2) найменування рослин; 3) назви тварин; 4) найменування пристроїв, приладів, інструментів; 5) назви будівель, споруд, установ, приміщень і т. ін.; 6) чимало міститься різноманітних абстрактних понять тощо. Стосовно походження складної іменникової лексики, то в аналізованих лексикографічних працях зафіксовано багато слів, утворених на власне українському ґрунті, хоча нерідко трапляються й запо-зичені лексеми та найменування з іншомовними компонентами. Серед запозичених лексем суттєву частину становлять інтернаціональні терміни. Крім добре відомих нині назв, у перекладних слов-никах початку ХХ століття виявлено значну кількість маловідомої, невідомої, застарілої, діалектної, регіональної і т. ін. лексики. Зважаючи на те, що загальномовні російсько-українські перекладні словники післяреволюційно-го періоду надзвичайно важливі, проте ще не достатньо вивчені праці, порівняльний аналіз лекси-ки, семантики, граматики, правописних особливостей тощо на матеріалі цих джерел є перспектив-ним мовознавчим завданням.