У статті йдеться про методологічні засади сучасного дискурсу літературної компаративістики. Зазначається, що в рамках компаративної методології поєднуються два протилежні підходи: пошук універсалій, які встановлюють єдність різних літератур, та виявлення їхньої національної ідентичності. Здійснено аналіз генези методологічних засад Р. Декарта («Principia philosophiae»), К.-Г. Юнга (теорія архетипів), М. Фуко (зв’язок слів і речей), Д. Дюришина (внутрішні і зовнішні контактні зв’язки), М. Бахтіна (ідея діалогічності). Розглянуто спільні методи компаративістики, незалежно від специфіки наукового напрямку: порівняльно типологічний, порівняльно-історичний та індивідуалізуючий. Обгрунтовується принципове значення категорії інтертекстуальності для методики компаративістських досліджень. Зауважується, що в сучасному компаративному дискурсі актуалізовано термін «культурний трансфер», як новий підхід до вивчення літературних і культурних взаємин, а така форма трансферу як переклади іноземної літератури сьогодні активно досліджується. Значну увагу в статті зосереджено на питанні імагологічного методу, оскільки зростає перспектива та актуальність вітчизняних та зарубіжних наукових розвідок у сфері імагології – пізнання ментального образу (іміджу) народу іншою національною свідомостю. Досліджується художній переклад як один з найважливіших напрямів літературної компаративістики. Зазначається, що його осмислення в новому літературному дискурсі трансформує дослідницьку стратегію та методологію: не лише зрозуміти перекладений твір на рівні його загальних і типологічних характеристик, але, що найважливіше, зрозуміти у його «сутнісних сенсах» крізь рецепцію та інтерпретацію.