У статті проаналізовано трансформацію політичних інститутів під впливом цифровізації в умовах нової технологічної реальності. Актуальність дослідження зумовлена глибокими змінами у взаємодії громадян і держави, появою інституційних інновацій і кризою довіри до демократичних інститутів. Метою роботи є комплексний аналіз впливу цифровізації на демократію, інституційну стабільність і політичну участь.Дослідження показало, що концепція спроможної демократії має бути доповнена ідеями цифрової інклюзивності та захисту прав у кіберпросторі. Розглянуто еволюцію цифрового урядування, е-парламентаризму, електронної участі громадян та впровадження Big Data, штучного інтелекту й блокчейну у політичні процеси. Особливу увагу приділено ризикам цифровізації, таким як інформаційні маніпуляції, кіберзагрози та фрагментація політичного простору. Підкреслюється, що соціальні мережі, попри розширення можливостей участі, поглиблюють суспільну поляризацію та знижують довіру до інститутів. Зазначено, що відкритість цифрового середовища може сприяти поширенню дезінформації замість посилення громадянської обізнаності. Стаття обґрунтовує необхідність комплексної стратегії підтримки політичної стабільності: удосконалення законодавчого регулювання, розвитку цифрової етики, цифрової грамотності та подолання просторової цифрової нерівності. Акцент зроблено на важливості міждисциплінарного підходу, який об’єднує політичну науку, інформаційні технології та соціальну географію для глибшого розуміння викликів цифрової демократії.У підсумку доводиться, що цифровізація одночасно відкриває нові можливості для розвитку демократії й висуває перед політичними інститутами безпрецедентні виклики, що потребують переосмислення принципів легітимності, відповідальності та інклюзивності в умовах глобальної інформаційної епохи.