У статті розглядається екзистенційний вимір війни як критичний чинник трансформації системи охорони здоров’я України. В умовах повномасштабної збройної агресії проти України медична галузь зазнала не лише структурно-організаційних змін, а й сутнісних трансформацій, що проявилися у зміні цілей, етичних засад та моделей управління.Авторка аналізує ключові виклики, які постали перед системою охорони здоров’я, зокрема: зміщення її логіки функціонування до режиму надзвичайного реагування, моральні дилеми медичного персоналу в умовах дефіциту ресурсів, дегуманізацію пацієнта, кризу психічного здоров’я та інституційну фрагментацію. У дослідженні використано теоретичні напрацювання С. Уінслоу щодо соціальних детермінант здоров’я, концепцію стресу Г. Сельє, а також ідеї А. Хоннета про соціальну дезадаптацію в умовах технологічного та кризового тиску. Особлива увага приділяється аналізу гуманістичних засад медицини, які в умовах війни зазнають руйнування: суб’єктність пацієнта часто витісняється військовою доцільністю, а медичний персонал змушений діяти у режимі екзистенційного вибору. Описано нові форми організації медичної допомоги, зокрема впровадження військово-медичної логістики, стабілізаційних хабів, кризових центрів психічного здоров’я та мобільних команд. Авторка робить висновок про необхідність концептуального переосмислення ролі системи охорони здоров’я у повоєнний період, з акцентом на її функції не лише як механізму фізичного лікування, а й як інституції солідарності, психосоціальної підтримки та відновлення гідності. Системна інтеграція медичних, соціальних та управлінських підходів є ключовою умовою формування стійкої, резильєнтної моделі охорони здоров’я в умовах воєнного та поствоєнного часу.