У статті досліджено особливості правового регулювання процедури призову громадян на військову службу під час мобілізації та розглянуто проблематику притягнення до кримінальної відповідальності осіб, винних в ухиленні від такого конституційного обов’язку. Зосереджено увагу на аналізі нормативної бази, зокрема положень статті 336 Кримінального кодексу України, а також на змінах у національному законодавстві та практиці його застосування, що виникла внаслідок повномасштабної війни з 24 лютого 2022 року і поступово змінювалась, адаптуючись до нових викликів. Автор здійснює системний огляд судових рішень національних судів і формування правових позицій у період 2022–2025 рр., виокремлюючи основні підходи органів досудового розслідування і судів до оцінки фактичних обставин, доказів і мотивів вчинення таких кримінальних правопорушень. Методологічна робота поєднує формально-юридичний, порівняльно-правовий та аналітичний підходи: здійснено порівняння вітчизняних і міжнародних підходів до кваліфікації злочинів, висвітлено застосування принципів свободи совісті та bis in idem, проведено відбір і систематизацію правових позицій Верховного Суду. Також автором проаналізовано фактори, які впливали на результати розгляду обвинувальних актів судами вказаних злочинів, починаючи з масових звільнень від відбування покарань з випробуванням у 2022–2023 рр., закінчуючи сталою практикою підвищення жорсткості вироків з реальним відбуванням покарань після середини 2024 р. У статті окремо розглядається проблематика відмови громадян від проходження військової служби з моральних або релігійних переконань. На підставі аналізу судової практики обґрунтовано необхідність гармонізації національного законодавства з міжнародними стандартами, зокрема щодо альтернативної (невійськової) служби та захисту прав військовозобов’язаних. У висновках сформульовано рекомендації удосконалення законодавчої бази з метою забезпечення рівноваги між національною безпекою та захистом прав громадян.