Російська збройна агресія спричинила тяжкі наслідки для українського народу, зокрема, перетворила мільйони українців на вимушено переміщених осіб і біженців, позбавила людей житла та засобів для існування, призвела до тяжких фізичних і психічних травм у військовослужбовців, їх родин та цивільного населення. Все це зумовлює потребу в покращенні соціального захисту цих осіб, у процесі якого принцип інклюзивності набуває особливого значення для забезпечення рівного доступу уразливих категорій до допомоги, економічної і соціальної реінтеграції. Метою роботи є уточнення сутності категорії інклюзивності в контексті реінтеграції осіб, які постраждали внаслідок військової агресії рф, та аналіз законодавчих аспектів забезпечення принципу інклюзивності, зокрема проблем, існуючих в межах адміністративного і кримінального процесу. В дослідженні застосовано нормативно-правовий метод, а також методи аналізу та синтезу. В результаті було уточнено поняття принципу інклюзивності в контексті соціального захисту осіб, постраждалих внаслідок збройної агресії. Проведено паралель між інклюзивним економічним розвитком та інклюзивністю уразливих категорій населення. Відзначено особливості та складнощі забезпечення інклюзивності постраждалих осіб в умовах війни. Охарактеризовано нормативно-правову базу України щодо забезпечення соціального захисту осіб, постраждалих внаслідок збройної агресії. Визначено роль принципу інклюзивності у правозахисному процесі. Розкрито успішні кроки України для інтеграції принципу інклюзивності в межах адміністративного та кримінального процесів, а також окреслено основні проблеми, що виникають у цій сфері. Отримані висновки можуть бути корисними для визначення та мінімізації негативних наслідків описаних у роботі проблем, зокрема, недопущення дискримінації постраждалих осіб.