Мета статті – обґрунтування концепції публічного доступу до аудіовізуальних творів, профінансованих державою, як стратегічного інструменту культурної політики України в умовах війни та поствоєнної модернізації. Методологія дослідження. У статті застосовано методи порівняльного аналізу міжнародних цифрових платформ (NFB, BFI, IFcinéma), нормативно-правового аналізу українського законодавства у сфері авторського права та управління державною власністю, а також елементи експертної оцінки інституційних практик дистрибуції аудіовізуального контенту. Наукова новизна дослідження полягає в систематичному аналізі наявного правового та інституційного вакууму щодо повторного доступу громадськості до фільмів, створених за бюджетні кошти, та в обґрунтуванні моделі «Української кіноплатформи» як комплексного цифрового рішення для відкритого доступу. Автором також запропоновано інтегрувати цей підхід в освітню, архівну та культурно-дипломатичну політику держави з урахуванням кращих міжнародних практик. Висновки. У статті доведено, що реалізація відкритого доступу до фільмів, профінансованих за рахунок бюджету, потребує нормативного врегулювання, стабільної цифрової інфраструктури та міжінституційної координації. Це дасть можливість використовувати українське кіно не лише як культурну спадщину, а й як інструмент гуманітарного впливу, освіти та міжнародної присутності.