Мета статті здійснити порівняльний аналіз законодавства України у сфері аліментних зобов’язань із відповідними правовими системами п’яти країн Європейського Союзу – Польщі, Чехії, Іспанії, Італії та Франції – з метою виявлення спільних тенденцій, ключових відмінностей та перспектив удосконалення національного регулювання з урахуванням євроінтеграційного курсу держави. Методологія: дослідження базується на застосуванні порівняльно-правового методу, що дозволило проаналізувати нормативно-правові акти згаданих європейських держав, а також методів системного аналізу та синтезу для виокремлення основних проблемних аспектів української системи аліментних зобов’язань. Результат: проведене дослідження дозволило виявити, що, попри певну подібність у загальних підходах до захисту інтересів осіб, які потребують матеріальної підтримки, європейські правові системи мають низку інституційно-правових механізмів, які могли б бути імплементовані в українське законодавство з урахуванням національного контексту. Особливу увагу приділено питанням утримання батьків, які не виконували свої батьківські обов’язки, фінансової підтримки повнолітніх дітей під час навчання, забезпечення матеріальної підтримки жінки під час вагітності, компенсації за домашню працю одного з подружжя та перспективам правового врегулювання аліментних зобов'язань у зареєстрованих цивільних партнерствах. Висновки: українське законодавство у сфері аліментних зобов’язань потребує подальшої гармонізації відповідно до європейських стандартів. Удосконалення має відбуватись з урахуванням національної правової системи, соціально-культурного середовища та економічної ситуації. Інтеграція позитивного досвіду ЄС, зокрема у сфері державного контролю, соціальних гарантій та рівноправного батьківства, сприятиме посиленню захисту прав найбільш вразливих членів суспільства – дітей, осіб похилого віку та осіб з інвалідністю, – а також забезпечить формування ефективного механізму виконання аліментних зобов’язань як в індивідуальному, так і в суспільному інтересі.