Метою статті є аналіз антропологічного впливу на екологічну кризу в розумінні К.-О. Апеля. Для досягнення поставленої мети використано методологію герменевтичного аналізу для інтерпретації філософських ідей і текстів та методологію порівняльного аналізу у площині розуміння умов та детермінант екологічної кризи в різних країнах світу . У статті з’ясовано, що К.-О. Апель, з одного боку, обґрунтовував зростаюче відчуття безсилля і песимізм сучасної людини щодо масштабів екологічних викликів, а з другого боку, визнавав потенційну готовність сучасного людства змінювати індивідуальний спосіб життя та виробити нове екологічно вмотивоване ставлення до природи. Доведено, що К.-О. Апель сформулював три методологічні вимоги у площині вироблення нової парадигми колективної відповідальності людства: 1) принципове визнання необхідності реорганізації або створення «нових інституцій» (міжнародних конфедерацій) з метою дотримання екологічного законодавства; 2) досягнення достатньої освітньої компетенції, наявності свободи волі у більшості громадян різних країн світу та функціонування правової держави як засадничих умов упровадження колективної моральної відповідальності за природнє середовище існування; 3) досягнення етичного універсалізму на основі взаємодії та «співіснування різноманітних соціокультурних життєвих форм» та принципове визнання людством необхідності обмеження деяких ціннісних і споживацьких інтенцій різних етнонаціональних і релігійних спільнот. У дослідженні розкрито обґрунтування К.-О. Апелем необхідності використання принципу антропоцентризму в універсальній макроетиці через перебрання людиною на себе функції захисту, опікування за живими істотами за умови обмеженої комунікативної компенсації і взаємності. Новітня концепція макроетики колективної відповідальності людства вимагає поваги, благоговіння перед природою і перед життям, що має стати у перспективі критерієм для прийняття законів і реалізації практичних заходів щодо обмеження негативного техногенного впливу людини на природне середовище.