Мета статті полягає у комплексному аналізі проблемних аспектів застосування негласних слідчих (розшукових) дій (далі – (НС(Р)Д) у кримінальному провадженні в Україні з урахуванням гарантій дотримання конституційних і конвенційних прав людини. Особлива увага приділяється питанню ефективності судового контролю, доступу сторони захисту до матеріалів, отриманих під час проведення НС(Р)Д, та відповідності національної практики стандартам ст. 8 Європейської конвенції з прав людини (далі – ЄКПЛ). Методи дослідження ґрунтувалися на поєднанні аналізу чинного законодавства України, порівняльно-правового методу з урахуванням рішень Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ), а також узагальненні наукових підходів і практичних висновків вітчизняних і зарубіжних дослідників. Використано системний, формально-юридичний та логіко-аналітичний методи для виявлення недоліків правового регулювання та оцінки його відповідності міжнародним стандартам. Результати дослідження свідчать, що нинішня практика застосування НС(Р)Д характеризується дисбалансом між інтересами держави у забезпеченні ефективного розслідування кримінальних правопорушень та необхідністю гарантування прав людини. Встановлено, що судовий контроль має переважно формальний характер, що знижує його превентивний потенціал і не забезпечує належної перевірки обґрунтованості клопотань. Обмежений доступ сторони захисту до матеріалів НС(Р)Д порушує принцип змагальності та рівності сторін у кримінальному процесі. Виявлено також відсутність повної статистичної звітності щодо результативності НС(Р)Д, що унеможливлює об’єктивну оцінку їх ефективності. Практика ЄСПЛ демонструє, що втручання у приватне життя допускається лише за наявності законної мети, дотримання принципу пропорційності та ефективних запобіжників, чого наразі бракує українській правозастосовній практиці. У висновках підкреслюється необхідність удосконалення правового регулювання інституту НС(Р)Д та реформування механізмів судового контролю з метою забезпечення їх реальної, а не декларативної ефективності. Пропонується впровадження чітких процесуальних гарантій доступу сторони захисту до матеріалів, які обґрунтовують проведення НС(Р)Д, створення системи належної статистичної звітності, а також посилення ролі суду у перевірці пропорційності та законності таких заходів. Реалізація цих пропозицій сприятиме гармонізації української практики з міжнародними стандартами, підвищенню ефективності кримінального провадження та зміцненню гарантій захисту прав людини. Таким чином, стаття робить науковий внесок у розвиток стандартів захисту прав людини в межах негласної процесуальної діяльності у кримінальному судочинстві.