Статтю присвячено аналізу праці П. Дм. Брянцева “Польський мятежъ 1863 года” як зразка пропаганди, що легітимізувала стратегію Російської імперії з руйнування польської національної ідентичності. У центрі дослідження - Католицька церква як ключова мішень імперської політики, що розглядається як бастіон польської культури та самосвідомості. Важливим аспектом дослідження є розкриття фундаментальної суперечності між декларованою автором науковою об’єктивністю та реальним статусом книги як офіційно схваленого ідеологічного продукту, що пройшов державну цензуру. Методологічною основою роботи є комплексний підхід, що ґрунтується на принципах інтелектуальної історії та дискурс-аналізу. Такий підхід, доповнений історико-генетичним та історико-порівняльним методами, дозволяє проаналізувати працю Брянцева як цілеспрямований ідеологічний продукт, що виник у конкретному політичному та біографічному контексті, та деконструювати маніпулятивні техніки, використані автором. У статті детально проаналізовано механізми створення образу “церкви-змовниці”. Розкрито, як через криміналізацію лексики (“мятежъ”, “шайки”), конструювання наративу про організовану змову духовенства (від “обурливих проповідей” до “Підляського з’їзду”), персоналізацію зла в образах окремих священників та поширення сенсаційних чуток про аморальність чернецтва, пропаганда систематично руйнувала моральний авторитет Церкви. Продемонстровано, що цей ідеологічний наступ був нерозривно пов’язаний з практичними репресіями: масовою ліквідацією монастирів, реорганізацією церковної ієрархії, розривом зв’язків з Римом та втручанням у сімейне життя вірян. Доведено, що кінцевою метою цієї двоєдиної стратегії було не лише підкорення інституції, а й ослаблення самої основи польської ідентичності. Проведено паралелі з іншими русифікаційними заходами імперії, в той же період, зокрема з “Валуївським циркуляром”, що свідчить про системний характер політики асиміляції. Наукова новизна полягає у деконструкції, на засадах інтелектуальної історії та дискурс-аналізу, самого механізму ідеологічної легітимізації, де “маска” наукової об’єктивності слугує виправданням репресій. Це має принципове значення для розуміння довготривалих стратегій та спадкоємності імперських пропагандистських наративів у сучасних дослідженнях.