Стаття присвячена аналізу специфіки сучасної міської культури пам’яті на прикладі монументальної меморіалізації в Харкові. Дослідження спирається на базу даних пам'ятників, матеріали ЗМІ та колекцію фотографій монументальних місць пам'яті міста Харкова. На основі цих джерел виявлено ключових агентів пам’яті, динаміку їхньої активності, форми символічного представлення та моделі взаємодії інституцій, що впливають на формування міського культурно-символічного простору. Дослідження демонструє, що попри помітне розширення кола учасників меморіального процесу і прогресуючу демократизацію практик увічнення, значна частина монументальних ініціатив продовжує функціонувати в межах патерналістської моделі. Це проявляється у прив’язці встановлення пам’ятників до календарних свят та ювілеїв, у владоцентричному характері публічної комунікації та недостатній артикуляції змістового виміру пам’яті, що звужує можливості суспільного діалогу щодо ціннісних орієнтирів увічнення. Аналіз також виявив конкуренцію інституцій за «право на спадщину», домінування традиційних монументальних форм, орієнтованих на візуальне домінування, а також проблеми локальної артикуляції смислів і цінностей, пов’язаних із комеморацією, що залишаються малодоступними для ширшої публіки. У висновках статті підкреслюється, що подолання цих структурних обмежень, розширення участі локальних спільнот, а також упровадження більш прозорих і партисипативних механізмів прийняття рішень є необхідними умовами для подальшої демократизації міського простору пам’яті, розвитку інклюзивної локальної ідентичності та формування цілісного й відкритого культурного середовища. В свою чергу, трансформація міської культури пам’яті, що розгортається сьогодні в українських містах, потенційно може стати основою для глибших і системних змін української культури пам’яті в цілому.