Метою статті є розробка рекомендацій для вдосконалення нормативно-правового регулювання відносин екологічної безпеки у галузі авіаційного транспорту на основі аналізу наявних правових проблем забезпечення екологічної безпеки у цивільній авіації. Методи дослідження: застосовано діалектичний метод для з’ясування взаємозв’язку між розвитком авіаційного транспорту та станом екологічної безпеки; порівняльно-правовий – для зіставлення національного законодавства з міжнародними стандартами; формально-юридичний – для тлумачення нормативно-правових актів, що визначають вимоги до екологічної безпеки авіаційного транспорту; аналітичний метод – для узагальнення наукових підходів та практик застосування правових норм; метод прогнозування – для визначення перспектив удосконалення правового регулювання екологічної безпеки авіаційного транспорту. Результати: визначено, що правове забезпечення екологічної безпеки авіаційного транспорту потребує системного оновлення як на міжнародному, так і на національному рівні, зокрема щодо регулювання викидів авіаційних двигунів, шумового впливу та управління відходами авіаційної діяльності, інтеграції вимог «зелених» технологій в національну політику держав та посилення контролю за екологічними стандартами в аеропортах та на аеродромах. Вирішення наявних проблем потребує комплексного підходу, зокрема впровадження технічних інновацій, надання науково-методичної допомоги, здійснення постійного контролю та застосування адміністративних заходів. Обгрунтовано необхідність міжвідомчої координації між авіаційними, екологічними та транспортними органами влади та міжнародними організаціями для ефективного забезпечення екологічної безпеки авіаційного транспорту. Обговорення: встановлено, що проблема правового забезпечення екологічної безпеки авіаційного транспорту має комплексний характер, оскільки поєднується з технічними та організаційними аспектами, характеризується фрагментарністю регулювання, потребує узгодженості національного законодавства з міжнародними стандартами та зобов’язаннями, Європейським зеленим курсом та Паризькою кліматичною угодою. Результати дослідження свідчать про необхідність запровадження єдиного правового механізму контролю за викидами, шумом та утилізацією відходів авіаційного транспорту.