У статті здійснено комплексний аналіз співвідношення понять «праця» та «зайнятість». Розглянуто наукові підходи до визначення цих категорій: від традиційного у трудовому праві, де праця трактується як ширше поняття, до соціально-економічного, в межах якого ширшим визнається саме поняття «зайнятість». Доведено, що обсяг і зміст зазначених понять залежать від дослідницької парадигми, однак у сучасному міжнародному праві простежується тенденція до комплексного розуміння зайнятості, що охоплює працю та інші форми соціально-економічної активності. Особливу увагу приділено положенням Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю (CRPD), яка закріплює право на працю та зайнятість у взаємозалежному та нерозривному зв’язку. Наголошено, що міжнародний стандарт виходить за межі вузького уявлення про працю як лише оплачувану діяльність та охоплює право осіб з інвалідністю на всі форми зайнятості, включно з самозайнятістю, підприємництвом та іншими видами професійної активності. Визначено ключові зобов’язання держав-учасниць CRPD: забезпечення відкритості, інклюзивності та доступності ринку праці; запровадження ефективних механізмів протидії дискримінації; гарантування справедливих і безпечних умов праці; створення можливостей для професійної освіти, підвищення кваліфікації та перепідготовки осіб з інвалідністю; підтримку їхнього права на об’єднання у профспілки та участь у громадських організаціях. Зроблено висновок про необхідність гармонізації українського законодавства з міжнародними стандартами задля формування інклюзивного ринку праці, що забезпечить реальну можливість для осіб з інвалідністю реалізувати право на гідну працю та зайнятість. Підкреслюється, що виконання цих зобов’язань є ключовим чинником досягнення фактичної рівності, соціальної захищеності та повноцінної інтеграції осіб з інвалідністю у суспільство.