У статті підкреслено, що дистанційне навчання є альтернативою традиційному, яке покликане осучаснити педагогічну теорію та практику, забезпечити подальший розвиток системи педагогічної освіти в напрямку надання їй рис відкритої освіти, широку доступність освіти, безперервний освітній процес, підвищити якість навчання, упровадити систему навчання протягом усього життя. Узагальнено проблеми та труднощі, з якими стикаються заклади вищої освіти, запроваджуючи дистанційне навчання. Зауважено, що дистанційна освіта має багато переваг, що робить її актуальною, доступною та відкритою. Характерними її рисами є гнучкість, паралельність, об’ємність, рентабельність, технологічність, соціальна асинхронність, індивідуальність, інтернаціональність, нова роль викладача-фасилітатора. Акцентовано, що викладачі-науковці, викладачі-практики, розуміючи важливість, актуальність відкритого навчання, гостру необхідність підвищення якості освіти, досліджують, розробляють, упроваджують різноманітні підходи, чинники, критерії, принципи дистанційного навчання, які в навчальній практиці знаходять своє відтворення у вигляді правил, розробляють форми, методи, допомагають реалізувати мету й завдання навчання та сприяють уникненню проблем і труднощів під час його запровадження, впливають на його якість. Визначено педагогічні принципи забезпечення якості дистанційного навчання в закладах вищої освіти: гуманістичність, доступність, відкритість й об’єктивність, зв'язок теорії з практикою, вибір змісту освіти, наочність, науковість, послідовність, паралельність, відкритість інформаційно-комунікативного простору, відкритість та гнучкість освітнього процесу, діяльність, зручність, мобільність, індивідуалізація, самостійність, довіра, особистісно-орієнтована взаємодія, педагогічна доцільність застосування інтерактивних технологій, пріоритет стандартизації освітнього процесу, регламентування процесу набуття новітніх знань і навичок професійної діяльності, стартових знань, дружнього середовища між учасниками освітньої діяльності, гейміфікація.