У статті досліджується проблема нерозпізнавання дискримінаційних практик в університетському середовищі крізь теоретичну призму концепції символічного насильства П'єра Бурдьє. Гендерно зумовлене насильство розглядається не як сукупність ізольованих інцидентів, а як структурний ефект інституційних, мовних і педагогічних практик, що відтворюють ієрархії влади та нормалізують нерівність. Емпіричну основу дослідження становлять дані студентських опитувань, проведених у 2024–2025 рр., зосереджених на розпізнаванні гендерно зумовленого насильства та досвіді дискримінаційних висловлювань та дій у відносинах між студентами та викладацьким складом. Теоретична рамка дослідження інтегрує концепції символічного насильства, педагогічного авторитету, габітусу та інкулькації Пітера Бурдьє з аналітичною моделлю, розробленою Суручі Тхапар-Бйоркерт (Suruchi Thapar-Björkert), Лоттою Самеліус і Ґурчатаном С. Сангхерою. Ця модель виокремлює чотири взаємопов'язані механізми відтворення символічного насильства у повсякденних контекстах: хибне визнання, поблажливість, згоду та співучасть. У статті обстоюється теза щодо оперування студентством абстрактними знаннями про дискримінацію та гендерно зумовлене насильство та одночасного нерозпізнавання цих явищ у конкретних життєвих і освітніх взаємодіях. Цей розрив пояснюється не браком розуміння, а тривалим процесом інкулькації, завдяки якому домінантні норми, ієрархії та способи комунікації інтерналізуються як природні й самоочевидні. Крім того, університет концептуалізується як мовний та епістемний авторитет і тим самим обмежує можливість артикулювати досвід дискримінації як інституційну проблему.