У статті представлено теоретичне дослідження особливостей екологізації сучасного освітнього простору України в умовах воєнної та поствоєнної реальності. Обґрунтовано доцільність інтеграції щонайменше трьох взаємопов’язаних вимірів екологізації освітнього простору: особистісно-психологічного, що реалізується через простір психологічної просвіти; ресурсно-терапевтичного, спрямованого на створення психологічно безпечного, підтримувального освітнього середовища; та цифрового, що передбачає екологічне та етично виважене використання діджитальних технологій, насамперед технологій штучного інтелекту в освітньому процесі. Показано, що в умовах тривалого соціального стресу освітній простір виконує не лише когнітивно-розвивальну, але й стабілізаційну, підтримувальну та відновлювальну функції. Встановлено, що створення ресурсно-терапевтичного освітнього простору в умовах війни є необхідною умовою підтримки психоемоційної стабільності здобувачів освіти, збереження академічної мотивації та забезпечення якості освітнього процесу. Обґрунтовано, що системна екологізація освіти є важливим чинником підвищення психологічної стійкості суспільства та забезпечення сталого розвитку освітньої системи. Перспективою подальших досліджень визначено розроблення комплексних програм екологізації освітнього простору на основі інтеграції психологічної просвіти, ресурсно-терапевтичних підходів та цифрових технологій. Ключові слова: освітній простір, екологізація, психологічна просвіта, ресурсно-терапевтичний простір, штучний інтелект в освіті, психологічне благополуччя, цифрова культура.