Research indexJournal article
ПРИРОДА ЗБРОЙНОГО КОНФЛІКТУ ЯК ПІДСТАВИ ДЛЯ ОБМЕЖУВАННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ
Маленевський
Право ua26 Mar 2026Open access
NobleIDark:/48914/w1/20261105/A4879AC5DOI10.71404/law.ua.2026.1.66
ПРИРОДА ЗБРОЙНОГО КОНФЛІКТУ ЯК ПІДСТАВИ ДЛЯ ОБМЕЖУВАННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ
Маленевський · Право ua · 2026
NobleIDark:/48914/w1/20261105/A4879AC5DOI10.71404/law.ua.2026.1.66
Abstract
У статті з’ясовано природу збройного конфлікту як підстави для обмежування прав людини у межах концепції механізму обмежування прав людини. Збройний конфлікт розглянуто як юридично значущий факт, що автоматично активує міжнародне гуманітарне право (МГП) як спеціальну галузь міжнародного права і переводить питання застосовнос-ти МГП із площини волевиявлення держав у площину фактових обставин. Досліджено, як обсяг застосовування МГП залежить від класифікації конфлікту як міжнародного (МЗК) чи неміжнародного (НМЗК), що безпосередньо впливає на застосовність статті 5 Європейської конвенції з прав людини (ЄКПЛ) - на прикладі доктрини «пристосування» у справі «Hassan v. the United Kingdom» (2014) та чеченської групи справ. Простежено еволюцію співвідношення МГП та міжнародного права прав людини (МППЛ) від доктрини розділення через ієрархічний lex specialis до підходу системної інтеграції, який Велика палата ЄСПЛу справі «Ukraine and the Netherlands v. Russia» (2025) ґрунтує на гармонійному тлумаченні ЄКПЛ у світлі МГП за пп. «с» ч. 3 ст. 31 Віденської конвенції про право міжнародних договорів. Розглянуто принцип pro persona, сформований у міжамериканській системі захисту прав людини - у практиці Міжамериканського суду з прав людини та Міжамериканської комісії з прав людини (справа La Tablada) - і закріплений у документах ООН з моніторингу прав людини. Встановлено, що у практиці ЄСПЛ цей принцип не застосовано. Розмежовано симетричну площину jus in bello (принцип рівности супротивників, за яким МГП чинне рівно до всіх сторін) та асиметричну площину jus ad bellum (заборона агресії за ч. 4 ст. 2 Статуту ООН та наслідки порушення імперативної норми за ст. 40-41 Статей про відповідальність держав за міжнародно протиправні діяння, далі - ARSIWA): обмеження прав людини з боку держави-агре-сора є не правореалізацією, а правопорушенням, тоді як обмеження з боку держави-жертви ґрунтуються на легітимній підставі і підлягають стандартам пропорційности, необхідности і тимчасовости. Запропоновано принцип незалежности jus in bello від jus ad bellum як засадничу умову дієвости обох режимів.