Research indexJournal article
КРИЗА ПОЛІТИЧНОЇ ДОВІРИ В СУЧАСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ: ПРИЧИНИ, ФОРМИ ПРОЯВУ ТА НАСЛІДКИ
Урбан
24 Aug 2026Open access
NobleIDark:/48914/w1/20261105/2835EDE5DOI10.70286/eoss-24.08.2026.012.256-260
КРИЗА ПОЛІТИЧНОЇ ДОВІРИ В СУЧАСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ: ПРИЧИНИ, ФОРМИ ПРОЯВУ ТА НАСЛІДКИ
Урбан · 2026
NobleIDark:/48914/w1/20261105/2835EDE5DOI10.70286/eoss-24.08.2026.012.256-260
Free to read at the publisher
You can read the abstract here, or the full text at the publisher.
Abstract
КРИЗА ПОЛІТИЧНОЇ ДОВІРИ В СУЧАСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ: ПРИЧИНИ, ФОРМИ ПРОЯВУ ТА НАСЛІДКИ Урбан Володимир Анатолійович незалежний дослідник, підприємець Україна Політична довіра є одним із ключових показників взаємовідносин громадян із політичними інститутами, оскільки відображає очікування щодо їхньої здатності діяти компетентно, передбачувано, чесно та з урахуванням суспільного інтересу.Водночас довіра не тотожна безумовній підтримці влади.У демократичному суспільстві громадянин може критично оцінювати уряд, парламент або партії, не заперечуючи легітимності самого демократичного порядку.Тому проблема політичної довіри полягає не в необхідності досягти максимально високої підтримки інститутів, а у визначенні такого рівня й характеру довіри, за яких критичність громадян поєднується з визнанням правил, процедур і механізмів політичного представництва.Поняття «криза політичної довіри» часто використовується для опису зниження довіри до парламентів, урядів, політичних партій та інших інститутів представницької демократії.Проте сучасні дослідження показують, що говорити про єдину й однаково виражену глобальну кризу було б спрощенням.В. Вальгардссон та співавтори, узагальнивши дані 3377 опитувань у 143 країнах за 1958-2019 роки, виявили різні траєкторії залежно від країни, періоду та інституту.На глобальному рівні довіра до представницьких інститутів упродовж останніх десятиліть загалом знижувалася, тоді як довіра до інститутів, що безпосередньо реалізують державні функції, була стабільнішою або зростала [1].Це означає, що криза довіри має диференційований характер і не може вимірюватися одним узагальненим показником.Таке розмежування важливе й методологічно.Якщо громадяни одночасно демонструють низьку довіру до політичних партій і парламенту, але значно вищу до судів, поліції, державної служби або інших інститутів, то йдеться не обов'язково про заперечення держави як такої.Значна частина недовіри може бути спрямована саме на механізми представництва, партійну конкуренцію та політичну відповідальність.Отже, політична довіра має конкретний об'єкт, а її зниження потрібно аналізувати інституційно: до кого саме спрямована недовіра, у який період вона виникла та які події їй передували.