У цьому розділі монографії досліджується історична трансформація принципів музичного мислення крізь призму співвідношення циклу та ряду як універсальних моделей структурної організації художнього часу. Обґрунтовується положення, що цикл і ряд не є взаємовиключними явищами, а становлять взаємопов’язані форми організації музичного матеріалу, співвідношення яких змінюється в різні історичні епохи. Простежено еволюцію принципу повторення від архаїчних міфологічних уявлень про циклічний час до формування серійного мислення ХХ століття. Розглянуто прояви циклічності в культурі, мистецтві та музичній практиці, окреслено генезу принципу ряду від українського фольклору, псалмодії та середньовічної поліфонії до романтичної програмності, символізму й додекафонії А. Шенберга. Доведено, що серійність є закономірним результатом тривалої еволюції європейського музичного мислення, а не лише наслідком виникнення нововіденської школи. Особливу увагу приділено виходу принципу ряду за межі музичного мистецтва та його функціонуванню як універсальної культурної моделі. Ця тенденція простежується на прикладі мультимедійних творів М. Кагеля, Дж. Кейджа та К. Сисмана, у яких взаємодія звукового й візуального рядів формує нові принципи художньої організації. Аналіз композицій Т. Райлі та С. Райха демонструє трансформацію ряду в умовах мінімалістичного музичного мислення, тоді як твір А. Мартінайтіса «The Canticle of Brother Sun» репрезентує поєднання циклічного й рядового принципів. Методологічною основою дослідження стали праці Ф. Ніцше, Ж. Дельоза, У. Еко, Ж. Бодрійяра, О. Шпенглера, А. Тойнбі, П. Сорокіна, Т. Куна, А. Тоффлера, Д. В. Данна, а також сучасні музикознавчі дослідження з проблем музичної форми, циклічності та серійності.