NobleBlocks

Research indexJournal article

емократичні суспільства характеризуються, зокрема, організацією виборів, що проводяться регулярно. З цією метою виборчого судочинства є перевірка регулярності дій та дійсності результатів виборів. Іншими словами, це операція, спрямована на врегулювання спорів, пов’язаних із регулярністю виборчих процесів. На кожному етапі виборчого процесу можуть виникати типові конфлікти, які варто розслідувати. Пропозиція, оцінка та оголошення кандидатів, які беруть участь у виборчому процесі, безумовно, важливі, оскільки вони пропонують формалізацію умов участі у виборах, визначаючи, хто може брати участь, хто отримує державну допомогу, хто може з’явитися у бюлетенях і хто буде обраний. Ефективна система розгляду скарг заспокоює виборців, кандидатів і політичні партії, що їхні занепокоєння сприймаються серйозно. Системи розгляду виборчих скарг забезпечують виборцям, кандидатам і всім політичним партіям можливість висловлювати скарги, отримувати своєчасні рішення щодо спорів та оскаржувати рішення. Системи вирішення виборчих скарг також зміцнюють довіру громадськості до адміністративного або судового органу як неупередженої та незалежної організації, відповідальної за процес розгляду скарг. Механізми подання скарг сприяють прозорості та підзвітності у виборчому процесі та політичній системі, а також сприяють ширшому демократичному управлінню. Завдяки доступу до даних про процес розгляду скарг виборці, кандидати та політичні партії можуть отримувати доступ до процедур, оцінювати цілісність процесу та закликати до більшої справедливості, прозорості та підзвітності. Політичні партії можуть забезпечити рівне ставлення перед законом. Групи моніторингу виборів можуть оцінити прозорість і справедливість процесу розгляду скарг, щоб інформувати громадськість і пропонувати покращення для майбутніх дедлайнів виборів. Належне нормативне регламентування процедури розгляду виборчих спорів виступає базовою умовою для ефективного судового захисту виборчих прав громадян. Належний рівень такого захисту може бути досягнутий лише за умови функціонування дієвого правового механізму та наявності досконалого процесуального законодавства.

Євстіфєєв

Amparo30 Sep 2026Open access

NobleIDark:/48914/w1/20261105/4BAAFDD9DOI10.26661/2786-5649-2026-3-04

Free to read at the publisher

You can read the abstract here, or the full text at the publisher.

Read at the publisher

Abstract

У статті здійснено порівняльно-правовий аналіз критеріїв визначення податкового резидентства фізичної особи в Україні та окремих державах- членах Європейського Союзу. Актуальність дослідження зумовлена посиленням транскордонної мобільності населення, масштабною вимушеною міграцією громадян України, поширенням дистанційної праці та зростанням кількості ситуацій, у яких одна фізична особа може одночасно мати правові, економічні й особисті звʼязки з кількома державами. Обґрунтовано, що податкове резидентство не є лише технічним елементом податкового адміністрування, а виступає базовою юридичною передумовою визначення обсягу податкового обовʼязку фізичної особи, насамперед щодо оподаткування світового доходу або лише доходів із джерелом походження з певної держави. В українській моделі ключове значення мають критерії місця проживання, постійного місця проживання, центру життєвих інтересів, перебування в Україні не менше 183 днів протягом податкового року та громадянства. Водночас найбільш складним у правозастосуванні є критерій центру життєвих інтересів, оскільки він потребує оцінки реального змісту сімейних, майнових, професійних та економічних звʼязків особи. На прикладі Польщі, Німеччини, Франції та Іспанії показано, що держави- члени ЄС не мають уніфікованого визначення податкового резидентства фізичної особи, однак використовують подібні групи критеріїв: фактичне перебування, житло або постійне місце проживання, центр особистих чи економічних інтересів, професійну діяльність та сімейні звʼязки. Методологічну основу дослідження становлять формально-юридичний, порівняльно-правовий і системний методи, що дозволяють розглядати резидентство не ізольовано, а як елемент фінансово-правового статусу платника податків. Окрему увагу приділено українській доктрині фінансового та податкового права, у межах якої податковий обовʼязок розглядається як законодавчо визначена міра належної поведінки платника. Доведено, що для України важливим є не механічне запозичення іноземних моделей, а конкретизація власних процедур доказування центру життєвих інтересів, розвиток адміністративних розʼяснень, належне застосування міжнародних договорів про уникнення подвійного оподаткування та формування прозорого підходу до мобільних платників податків.

Discussion

More

Suggest a correction or report