Research indexJournal article
ОТРИМАННЯ ДОКАЗІВ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСУАЛЬНОМУ ДОКАЗУВАННІ: ВИНИКНЕННЯ ДОКАЗУ, СУБ’ЄКТНА ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ СПОСОБИ
Pohoretskyi
Juris Europensis Scientia30 Sep 2026Open access
NobleIDark:/48914/w1/20261105/7DD79CCCDOI10.32782/chern.v3.2026.45
ОТРИМАННЯ ДОКАЗІВ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСУАЛЬНОМУ ДОКАЗУВАННІ: ВИНИКНЕННЯ ДОКАЗУ, СУБ’ЄКТНА ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ СПОСОБИ
Pohoretskyi · Juris Europensis Scientia · 2026
NobleIDark:/48914/w1/20261105/7DD79CCCDOI10.32782/chern.v3.2026.45
Free to read at the publisher
You can read the abstract here, or the full text at the publisher.
Abstract
У статті розроблено цілісну доктринальну модель отримання доказів у кримінальному процесуальному доказуванні з акцентом на три взаємопов’язані проблеми: момент набуття юридично релевантною інформаці- єю якості доказу, суб’єктну диференціацію такого переходу та систему процесуальних способів його здійснен- ня. Доведено, що поняття отримання доказів не може бути зведене до нормативної категорії збирання дока- зів, однак саме це розмежування не заявляється як новизна, оскільки було обґрунтоване у наших попередніх дослідженнях. Наукова новизна полягає в інтегральному розв’язанні проблеми виникнення доказу: універ- сальним є не акт «визнання доказом», не подання, відкриття чи безпосереднє судове дослідження як такі, а юридико-функціональний критерій завершення останньої юридично необхідної дії конкретного процесу- ального маршруту отримання. За цієї умови фактичні дані набувають мінімально необхідної процесуальної визначеності: мають установлюване походження, одержуються, формуються або процесуально об’єктивують- ся належним суб’єктом чи сукупністю суб’єктів, отримуються правомірним способом, належно фіксуються та зберігаються, співвідносяться з передбаченим законом процесуальним джерелом і зберігають принципову можливість перевірки та ефективного оспорювання. Запропоновано п’ятиелементну суб’єктно-функціональну модель, яка розмежовує носія первинної інформації, ініціатора її отримання, суб’єкта безпосереднього одер- жання, формування або процесуальної об’єктивації фактичних даних, суб’єкта подання чи введення до про- цесуального обігу та суб’єкта перевірки й оцінювання. Обґрунтовано, що універсального «творця доказу» не існує: у простому процесуальному маршруті перехід може завершуватися діяльністю одного належного суб’єкта, у складному – узгодженою послідовністю юридично необхідних дій кількох учасників. Системати- зовано процесуальні маршрути отримання доказів і запропоновано дворівневу модель дефектів, яка відмежо- вує конститутивні порушення, що перешкоджають самому виникненню належного доказового статусу, від дефектів подальшого доказового обігу. Авторську модель перевірено положеннями чинного КПК України та практикою Верховного Суду, яка підтверджує її окремі структурні елементи, але не підміняє авторського тео- ретичного узагальнення.