Проаналізовано наукову та культурно-освітню діяльність німецького дослідника Руської правди, старо-католицького теолога та славіста Леопольда Карла Гетца (Leopold Karl Getz (1868–1931)). Зазначено, що після завершення навчання на теологічному факультеті університету міста Бонн Леопольд Гетц у 1879 р. опублікував працю про слов’янських просвітителів Кирила і Мефодія, а у 1899 р. здобув науковий ступінь доктора теології. Наголошено, що Леопольд Гетц вільно володів, окрім німецької, старослов’янською, українською, болгарською, хорватською, сербською та російською мовами. Знання слов’янських мов дали йому можливість опублікувати цілу низку праць з історії Східної Європи, славістики та історії права. Підкреслено, що з метою написання наукових праць Леопольд Гетц неодноразово відвідував міста російської імперії – Варшаву, Київ, Москву, Петербург у 1897, 1903–1908 рр. У 1903 р. він взяв участь у конгресі славістів у Петербурзі. З’ясовано, що Леопольд Гетц також відвідував Львів, де зустрічався з Михайлом Грушевським та польськими профе-сорами Львівського університету. Показано, що на наукові праці Леопольда Гетца писали рецензії М. Грушевський, І. Франко, а на монографію М. Грушевського – Леопольд Гетц. Підкреслено, що особливе місце у науковій діяльності Леопольда Гетца відігравали праці, у яких він досліджував Руську Правду. Протягом 1910–1913 рр. він опублікував 4 томи праці «Руська Правда» обсягом 1215 сторінок. У цій роботі Леопольд Гетц аргументовано довів, що «Руська Правда» у своїй «Найдавнішій» редакції була створена у VIII–IX ст. і її основою було українське звичаєве право, а місцем створення місто Київ. Показано, що, враховуючи заслуги Леопольд Гетца в дослідженні «Руської Правди», у 1913 р. вчена рада Київського університету з ініціативи юридичного факультету надала йому звання почесного професора Київського університету. Серед європейських науковців Леопольд Гетц характеризувався як найавтори-тетніший дослідник «Руської Правди» і займав позицію наукового інтересу та був поза політикою.