Статтю присвячено комплексному адміністративно-правовому дослідженню статусу Державної судової адміністрації України (далі – ДСА України), як особливого державного органу у судовій системі, діяльність якого має спеціальне організаційно-забезпечувальне спрямування. Розкрито зміст адміністративно-правового статусу як самостійної категорії адміністративного права та юридичної моделі, за допомогою якої визначаються інституційне місце, публічне призначення, правосуб’єктність, компетенція, межі самостійності й допустимої адміністративної діяльності відповідного суб’єкта. З’ясовано співвідношення понять правовий статус, адміністративно-правовий статус і компетенція та обґрунтовано, що компетенція, хоча й становить змістовно важливий компонент статусу, не вичерпує всіх його характеристик. Виокремлено інституційний, правосуб’єктний, компетенційний, організаційно-самостійний і гарантійно-обмежувальний елементи адміністративно-правового статусу ДСА України. Наголошено, що її належність до системи правосуддя не дає підстав ототожнювати цей орган із судами або іншими суб’єктами, діяльність яких пов’язана зі здійсненням правосуддя чи формуванням суддівського корпусу, оскільки призначення ДСА України полягає у створенні належних умов функціонування судової системи. Окрему увагу приділено недостатній доктринальній визначеності спеціальної адміністративно-правової природи її статусу, складності розмежування статусу, компетенції, функціонального призначення та організаційно-правового становища, а також необхідності встановлення чітких меж адміністративно-управлінської діяльності цього органу. Доведено, що забезпечувальна активність ДСА України має поєднуватися з організаційною самостійністю судів, незалежністю суддів і гарантіями невтручання у здійснення правосуддя. Сформульовано авторське визначення адміністративно-правового статусу ДСА України та Авторські висновки полягають в обґрунтуванні цілісного підходу до розуміння адміністративно-правового статусу ДСА України, який дає змогу узгодити її спеціальне забезпечувальне призначення, адміністративно-управлінські можливості та законодавчо визначені межі впливу на функціонування судової системи.