Research indexJournal article
Трансформація соціальної функції держави у сфері захисту прав дитини в умовах війни
Андрухів
Юридичний вісник30 Oct 2026Open access
NobleIDark:/48914/w1/20261105/CAAD6D42DOI10.32782/yuv.v5.2026.6
Трансформація соціальної функції держави у сфері захисту прав дитини в умовах війни
Андрухів · Юридичний вісник · 2026
NobleIDark:/48914/w1/20261105/CAAD6D42DOI10.32782/yuv.v5.2026.6
Free to read at the publisher
You can read the abstract here, or the full text at the publisher.
Abstract
У статті здійснено теорети- ко-правове осмислення трансфор- мації соціальної функції держави у сфері захисту прав дитини в умо- вах війни. Обґрунтовано, що воєнні загрози не лише збільшують обсяг соціальних потреб, а й змінюють юридичну природу державної діяль- ності. За мирних умов соціальна функція переважно спрямована на вирівнювання можливостей і ком- пенсацію несприятливих життє- вих обставин. Під час війни вона набуває безпекового, превентивно- го, відновного та реінтеграційного змісту. Встановлено, що поєднання загроз життю і здоров’ю, вимуше- ного переміщення, втрати бать- ківського піклування, переривання освіти та травматизації зумовлює перехід від фрагментарного реагу- вання до безперервного правозахис- ного циклу. Доведено, що дитина повинна розглядатися не як пасив- ний одержувач допомоги, а як само- стійний носій прав, найкращі інте- реси, потреби й думка якого визна- чають позитивні обов’язки держави та межі адміністративного розсу- ду. Запропоновано авторське розу- міння трансформованої соціальної функції держави як системної, безперервної та підзвітної діяльності публічної влади, спрямованої на попередження воєнних ризиків, збе- реження сімейного середовища, не- гайний захист, відновлення поруше- них прав, соціальну інтеграцію та участь дитини в ухваленні рішень. Обґрунтовано необхідність перехо- ду від статусної моделі допомоги до моделі індивідуальної траєкторії захисту, за якої надання юридично- го статусу є початком узгодженої діяльності суб’єктів. Визначено, що результативність державної полі- тики має оцінюватися не кількістю ухвалених актів або призначених виплат, а своєчасністю виявлення ризиків, безперервністю супроводу, збереженням сімейних зв’язків, до- ступністю освіти й охорони здо- ров’я, участю дитини в ухваленні рішень та фактичним відновлен- ням її прав. Зроблено висновок, що розширення позитивних обов’язків держави в умовах війни не легіти- мізує необмеженого патерналізму. Державне втручання повинно відпо- відати принципам найкращих інте- ресів дитини, пропорційності, суб- сидіарності, правової визначеності та поваги до поступового розвитку її автономії.