Research indexJournal article
РАЦІОНАЛЬНЕ ТА ЕМОЦІЙНЕ В СПРИЙНЯТТІ МАЙБУТНЬОГО: УЯВЛЕННЯ СУЧАСНИХ УКРАЇНЦІВ
Бандюк
Science and Education1 Jan 2026Open access
РАЦІОНАЛЬНЕ ТА ЕМОЦІЙНЕ В СПРИЙНЯТТІ МАЙБУТНЬОГО: УЯВЛЕННЯ СУЧАСНИХ УКРАЇНЦІВ
Бандюк · Science and Education · 2026
Abstract
Актуальність дослідження зумовлена необхідністю розуміння трансформації суб’єктивних уявлень про антиципацію (передбачення майбутнього) в умовах колективної травми, спричиненої повномасштабною війною в Україні. У науковій літературі зберігається дефіцит якісних досліджень, що фіксують імпліцитні, звичайні моделі прогнозування, особливо у контексті радикальної невизначеності. Мета статті – реконструювати структуру та зміст суб’єктивних уявлень сучасних українців про роль раціонального та емоційного у процесі антиципації. На основі якісного дизайну проведено аналіз текстових наративів 52 респондентів (відкрите онлайн-опитування). Застосовувалися індуктивний контент-аналіз, аксіальне кодування, рефлексивний тематичний аналіз та семантичний аналіз ключових метафор. Виявлено домінування ірраціональних, чуттєво-тілесних та образних моделей антиципації (80%) над раціонально-аналітичними (13,5%). Емоції та раціональність у суб’єктивному досвіді частіше сприймаються як перешкода, ніж як інструмент (29% та 25% відповідно), що інтерпретується як наслідок високого рівня фонової тривоги в умовах хронічного стресу. Виявлено зв’язок: негативне ставлення до раціональності пов’язане зі сприйняттям антиципації як «дарунку», тоді як визнання її інструментальної ролі – з уявленням про передбачення як про «навичку». Поведінково антиципація реалізується через адаптивно-превентивні дії та довіру тілесним сигналам, що підтверджує теорію соматичних маркерів. Антиципація розглядається як навичка, що розвивається, ключовим механізмом регуляції якого є управління внутрішнім станом (медитація, внутрішня тиша). Сфери застосування вважаються тотальними, але актуалізовані сфери виживання, безпеки, професійної діяльності та міжособистісних відносин. Дослідження документує специфіку «народних теорій» антиципації в умовах колективної травми, підтверджує нелінійні моделі взаємодії афективних та когнітивних систем та надає емпіричну базу для розробки «темпорально-реабілітаційних» інтервенцій, спрямованих на відновлення здатності до позитивної проспекції.