Research indexJournal article
ВПЕВНЕНІСТЬ У СОБІ ЯК ЧИННИК АТРАКТИВНОСТІ ОСОБИСТОСТІ У ПОДОЛАННІ СОЦІАЛЬНИХ БАР’ЄРІВ
Массанов
Science and Education1 Jan 2026Open access
NobleIDark:/48914/w1/20261118/42611A2ADOI10.24195/2414-4665-2026-3-6
ВПЕВНЕНІСТЬ У СОБІ ЯК ЧИННИК АТРАКТИВНОСТІ ОСОБИСТОСТІ У ПОДОЛАННІ СОЦІАЛЬНИХ БАР’ЄРІВ
Массанов · Science and Education · 2026
NobleIDark:/48914/w1/20261118/42611A2ADOI10.24195/2414-4665-2026-3-6
Abstract
Актуальність дослідження зумовлена необхідністю поглиблення наукових уявлень про психологічні механізми послаблення та подолання соціальних бар’єрів, а також про роль упевненості у собі й атрактивності особистості в цьому процесі. Незважаючи на значну кількість досліджень упевненості, самоефективності, міжособистісної атракції, самопрезентації та труднощів соціальної взаємодії, недостатньо теоретично розкритим залишається взаємозв’язок цих феноменів у контексті послаблення та подолання соціальних бар’єрів. Мета дослідження – теоретично обґрунтувати роль упевненості у собі як особистісного чинника атрактивності та розкрити психологічні механізми, через які пов’язана з упевненістю атрактивність особистості може сприяти подоланню соціальних бар’єрів у міжособистісній взаємодії. Методи дослідження: аналіз, синтез, порівняння, узагальнення та систематизація наукових підходів; структурно-функціональний аналіз, теоретичне моделювання та інтерпретація результатів попередніх досліджень. У результаті теоретичного аналізу обґрунтовано роль упевненості у собі як особистісного чинника формування атрактивності, можливий вплив якого реалізується через соціально-комунікативні прояви впевненості та їх сприйняття партнером. Виокремлено два взаємопов’язані механізми участі впевненості у послабленні та подоланні соціальних бар’єрів: внутрішньоособистісний, пов’язаний зі зменшенням внутрішньої невизначеності й соціальної тривожності та підтриманням готовності особистості до соціальної активності, і міжособистісний, що передбачає соціально-комунікативні прояви впевненості, їх сприйняття й оцінювання партнером та можливе формування атрактивності як проміжної ланки. Розроблено структурно-функціональну модель, яка інтегрує обидва шляхи та передбачає зворотний зв’язок, за якого сприятлива реакція партнера й позитивний досвід соціальної взаємодії можуть підтримувати впевненість особистості та її готовність до подальших соціальних контактів. Запропонована модель створює теоретичне підґрунтя для емпіричної перевірки зв’язків між упевненістю у собі, її соціально-комунікативними проявами, атрактивністю та соціальними бар’єрами, зокрема припущення про опосередковану роль атрактивності.